В Україні існує давня традиція суспільної праці, взаємодопомоги, піклування про ближнього. Осіб, які працювали у цій сфері, називали громадськими діячами, альтруїстами, доброчинцями, добровольцями тощо. Настали нові часи і по-іншому стали називати таких людей  — волонтери.

У Законі України «Про соціальні послуги» поняття «волонтер» трактується як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер.

Волонтерський рух — доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером.

Волонтери керуються такими принципами: • визнають право на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності,віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;

• поважають гідність і культуру всіх людей;
• надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;
• визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють їх колективному забезпеченню;
• ставлять перед собою мету перетворити волонтерство в елемент особистого процвітання, набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи для цього ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем;
• стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну і міжнародну солідарність.